Унікальний зразок монастирського житла XVI–XVIII ст. Тут протягом кількох століть мешкали старці (духівник, економ, проповідник та ін. – члени Духовного собору Києво-Печерської лаври – дорадчого органу, який вирішував питання внутрішнього життя монастиря). Перше графічне зображення чернечих келій на цьому місці зробив у 1584 р. львівський купець Мартин Груневег. У 1720–1721 рр. збудовано цегляний корпус у стилі бароко з приєднанням залишків мурованих келій XVI–XVII ст., що вцілили після пожежі 1718 р.

Довжина корпусу – 140 м, ширина – 6 м. Він складався з 11-ти окремих келій, планування яких походить від традиційного українського житла на кшталт «хата і сіни» й «хата на дві половини». Разом з прибудовами і келіями, розміщеними з тилу корпусу, що слугували господарськими приміщеннями та житлом послушників, корпус утворює дворовий простір, де раніше були так звані “засоборні задвірки” – невеликі сади, комори, льохи тощо.

Тривалий час у корпусі проходили засідання Духовного собору Лаври, проживав лаврський намісник (до початку ХІХ ст.), архієреї з Греції, Сербії, Далмації.

Після націоналізації Києво-Печерської лаври корпус і далі використовували як житловий, а наприкінці 1920-х рр. тут розмістили відділ нумізматики Музею культів і побуту, на базі якого планували з часом відкрити Всеукраїнський музей нумізматики. У 1942–1943 рр. корпус зазнав суттєвих руйнувань, у 1953–1963 рр. його відреставрували. У повоєнний час у ньому було поштове відділення, народний суд. З середини 1950-х рр. використовують під експозиції Заповідника.