Лабіринтами історії

Неосяжна за масштабами нищення історичної пам’яті українців «спецоперація» сусідів-загарбників з московських земель, котрі змінювали самоназви, але не змінювали своєї варварської суті, триває вже навіть не 75-й день, що ми відраховуємо з дня повномасштабного вторгнення російських військ на територію нашої держави, а кілька століть, якщо оцінювати події за глибиною заподіяного лиха.

Під кінець 72-го дня російського вторгнення в Україну прямим влучанням російської ракети знищений Національний літературно-меморіальний музей Г. С. Сковороди в с. Сковородинівка Богодухівського району Харківської області. 3 грудня 2022 р. будинок XVIII ст. мав стати одним з центрів урочистостей з нагоди 300-річчя від дня народження просвітителя-гуманіста Григорія Сковороди. Про плани його реставрації див.: посиланння №1

Розділяємо розпач колег-музейників, які присвятили своє життя неймовірно складній справі візуалізації образу життя й творчого процесу загадкової, складної натури українського філософа-мандрівника, та присвячуємо їм дотичний темі матеріал про час перебування Г. Сковороди в лаврській Китаївській пустині у 2-му випуску рубрики «Лабіринтами історії»

За часів Григорія Сковороди начальником підпорядкованої Києво-Печерській лаврі Китаївської пустині був його родич Іустин Звіряка. Заміський монастир перебував у квітучому стані: щойно тут завершили будівництво головної Троїцької церкви за участі досвідченого майстра кам’яних справ Стефана Ковніра. Три чудові теплі місяці 1770 р. провів у Китаєві Григорій Савич. І хоч до деяких його філософських трактувань Біблії соборний старець Іустин ставився критично, до оригінальних натур йому було не звикати. Згадати хоча б, що тут доживав вік уславлений як прозорливець старець Досифей, котрого Духовний собор Лаври відіслав у 1766 р. з Печерських пагорбів у Китаїв після кількох конфліктів через надмірну популярність – «...з тим, щоб він там [у Китаєві – О.К.] мешкав не затворницькі, а в келії, як й інша братія, і в церкву Божу на всілякий церковний спів разом із іншою братією неодмінно завжди ходив би, і в усьому по обітниці своїй чернечому начальнику своєму корився би, і це суворо затвердити, й зобов’язати його підпискою, щоб він нікому, хто йому милостиню подасть чи з ним спілкуватиметься, ніяких речей від себе не давав, щоб ні з ким і розмов ніяких приватно, без присутності іншого брата не мав». Документальних свідчень про відвідини Досифея Г. Сковородою немає, але цей імовірний факт використав у своїй поетичній симфонії «Сковорода» Павло Тичина, котрий дослідив тему, що його надихнула.

Як би приємно почувався в Китаєві Григорій Савич, непосидюча натура філософа-мандрівника за три місяці покликала його в дорогу. До того ж, в лаврських маєтностях у цей час почали фіксувати випадки смертельної хвороби. Здійснивши поїздку на Києво-Поділ, Г. Сковорода пересвідчився у поширенні чуми і поквапився покинути мальовничі пагорби. У вересні місто вже оточили карантинними кордонами. З чумної зони могли вибратись із супроводжувальним листом від губернатора лише окремі особи привілейованого стану. Дізнавшись наскільки вчасно він виїхав та уник смертельної небезпеки, вражений Г. Сковорода вирішив посвятити себе «синівському послуху Духу Божому». Так знаменитий філософ за чверть століття емоційно передавав цю історію Михайлу Ковалинському – першому укладачу його біографії.

Додамо до цього, що чума перекинулась в Україну внаслідок пересування російських військ під час розв’язаної Катериною ІІ війни з Османською імперією. Раціонально обумовлений вчинок Г. Сковороди подавали як провидецький дар в умовах завуальованої правди про епідемії в українських землях у XVIII ст. Докладніше про це див.: посилання №2 та посилання №3 (с. 139-155).

Павло Тичина у поемі «Сковорода» висловив чимало переживань стосовно власних прозрінь щодо історії України, відштовхнувшись від епізоду перебування філософа в Китаївській пустині. Невдовзі після обстрілу Києва російськими військами 1918 р. Павло Григорович почав писати цей твір, де устами героя промовляв до Софії Київської: «Прийдуть зо сходу, / зрівняють всіх і рознесуть / і на твоїх руїнах нову премудрість / проголосять…», «Андріївська. / Як лялечка, як панночка, стояла над горою… Цариця поставила в знак приязні киянам, /немов хотіла цим сказать, / що України вольний дух / отак в Москві над прірвою, над кручею / поставлено. / Ось тільки збуди, збунтуй той чорний грунт – навіки підеш в прірву, / дощенту рознесем!». Вперше поема «Сковорода» надрукована 100 років тому і, очевидно, ми не раз до неї звернемось у знаменний рік українського філософа-гуманіста.

Ольга Крайня

 

Ілюстрації

01. Григорій Сковорода в дорозі. 1894 р. Малюнок Івана Їжакевича.

02. Музей Сковороди на Харківщині після ракетного удару. 7 травня 2022 р. Фото Сергія Козлова. Джерело: посилання №4.

03. Краєвид Китаєва. ХІХ ст. Гравюра І. Рашевського з оригінального малюнка П. Васильченка.

04. Панорама Китаєва з гелікоптера. Початок ХХІ ст.

05. Панорама Свято-Троїцького Китаївського монастиря – колишньої пустині Києво-Печерської лаври. 2012 р.

YouTube icon
Facebook icon