Щоденник “грішного ієромонаха Димитрія” Випуск 11

Продовжуємо публікацію діаруша святителя Димитрія

         1685 рік

Близько [памяті] святого Петра було обрання на митрополита київського Гедеона Святополка, князя Четвертинського1.

Серпня 10, в понеділок, почув я благовіст до утрені, та задля звичайної своєї ліні розіспавшись, не поспів до початку, але проспав аж до читання Псалтиря. В цей час бачив таке видіння: примарилося, ніби доручено мені доглядати печеру, в якій святі почивали мощі. Оглядаючи зі свічею святі гроби, побачив, ніби там же почиває свята великомучениця Варвара. Підійшовши до її гроба, видів, що лежить боком, і гроб її дещо підгнив. Бажаючи її прибрати, вийняв мощі її з раки, і поклав на інше місце. Прибравши раку, приступив до мощей її, взявши їх руками для перекладення в раку: але раптом побачив святу Варвару живою. Промовив я до неї: Свята діво Варваро, благодійнице моя, вмоли Бога за гріхи мої!. Відповіла свята, ніби маючи сумнів який: Не відаю, казала, чи вмолю, бо молишся по-римськи (думаю, що сіє мені сказано через те, що я вельми лінивий до молитви, на зразок римлян, у котрих вельми коротке молитвословя, оскільки у мене коротка й нечаста молитва). Слова ці почувши від святої, почав я тужити, і ніби впадати у відчай. Але свята невдовзі поглянула на мене з веселим і усміхненим обличчям, і сказала: Не бійся. І інші деякі втішні слова вимовила, котрих я і не памятаю. Потім поклавши її в раку, поцілував їй руки і ноги: здавалося тіло живим і [було] вельми білим. Але рака вбога й струхла. Сумуючи через те, що нечистими і оскверненими руками й вустами дерзаю торкатися святих мощей, і що не бачу хорошої раки, роздумував, як би прикрасити цей гроб, і почав шукати нову й багатшу раку, в яку б перекласти святі мощі; але в той самий момент прокинувся. Жаліючи про пробудження моє, відчуло серце моє деяку радість. Бог відає, що цей сон знаменує, і які після нього будуть події! О, коли б молитвами святої Варвари, патрона мого, дав мені Бог виправлення поганого й окаянного житія мого!2

 

Примітки

1 Не маючи ще навіть відповіді від царгородського патріарха на лист з приводу можливої передачі Київської і всієї Русі митрополії під владу московського патріарха, московські мирські та духовні власті розпорядилися проводити в Києві вибори митрополита з наказом прислати новообраного до Москви для висвячення. Фактично було заздалегідь визначено і кандидата – єпископа Луцького Гедеона з князів Святополк-Четвертинських. На Лівобережжі він з’явився, тікаючи від переслідувань уніатів та, зокрема, тоді ще прихованого уніата – «православного» митрополита Йосифа Шумлянського – майбутнього нищителя львівського братства. Дослідники досі не можуть дійти згоди стосовно кількості соборів, що відбулися того року: чи то був власне один собор, на якому, крім виборів, відбулися протести проти об’єднання з Московським патріархатом, чи два, один із яких, не маючи кворуму, все ж майже одноголосно обрав Гедеона, а інший був протестаційним. У всякому разі, на обрання не з’явилася частка духовенства, і, серед іншого, чернігівський архієпископ Лазар Баранович зі своїм кліром. На «труднощі» в проведенні собору жалівся в Москву і Самойлович. Втім, уже ніщо не могло змінити плин історії, – тим більше, що власне, загального, всенародного протесту проти обрання не було, адже православний люд України втомився від католицьких переслідувань і не розбирався у тонкощах культурної та церковної політики Москви. Поставлення Гедеона відбулося в Москві 8 листопада 1685 р. «Попутно» з титулу київських митрополитів виключено частину «і всієї Русі». По цьому, власне, перепідпорядкування митрополії було для Москви вже доконаним фактом. До Константинополя послано Микиту Олексієва з дарами і відповідними грамотами. Дорогою, в Адріанополі, посли зустрілися із патріархом Єрусалимським Досифеєм, який, бувши вірним прихильником московської патріархії, проте рішуче виступив проти порушення канонів. У своїй грамоті до московських царів він писав: «Ваше набуття єпархії Київської, немов своєї, не хвалимо... не справа бо Константинопольського патріарха таке передавати власноруч одному, оскільки патріархи мають [сукупно] про церкву піклуватися, проте самі одноосібно дати чи взяти єпархію не можуть, але належить разом дати чотирьом патріархам»; і далі: «належало б не просити це за гроші, але просто задля Віри і користі вірних, не як нині, коли чесні посли звістили нам: якщо дамо грамоту – дасть і милостиню, якщо не дамо, не дасть». Список цієї грамоти, що належав свт. Димитрію, із його власними помітками на полях, однозначно свідчить про ставлення святителя до ситуації, що склалися. Зокрема, навпроти першої фрази ним двічі написано помітку «зри». Навпроти ж наступного свідчення Досифея: «страх є повсюди, що коритимуться подекуди православні України та Польщі київському митрополиту, не висвяченому в Константинополі, і почнеться схизма іще гірша від теперішньої», ним же зроблена ще більш красномовна примітка «ніби вгадав, що буде, і неволею пророкував». Тоді ж зробив свт. Димитрій на полях вищезгаданого рукопису й власні виписки стосовно давнього права поставлення митрополитів у Константинополі та ставропігійних прав Печерського монастиря. Дійсно, частина українського духовенства Гедеона за митрополита не визнавала, що мало свої підстави, оскільки канонічність його поставлення були вельми проблематичною. Втім, протести українського духовенства, як ми вже знаємо, ні до чого не призвели. Як уже говорилося, 8 листопада 1685 року нового митрополита Гедеона висвятили у Москві. Свт. Димитрій брав участь у службі нового ієрарха у Софії Київській, після чого, очевидно, переживши від поразки значну моральну травму, залишив Київ і знову повернувся на ігуменство до Батурина (втім, слід сказати, що обрання Гедеона він все ж визнав і ставився надалі до нього з належним пієтетом як до законного ієрарха, причому Гедеон також добре знав і поважав його). В Батурині святитель не припиняє роботи над Четіями-Мінеями.

2 Цей фрагмент «Діаруша» використано у другому й наступних виданнях «Житій святих».

 

Підготувала Ірина Жиленко

YouTube icon
Facebook icon