Випуск 4

Оповіді про мучеництво святих Федора та Іоанна,

перших Київських мучеників

Святі мученики Федір та Іоанн, хоча за походженням варяги, і до сьогодні є першими українськими християнськими мучениками, про яких ми знаємо. Визнання таким князя Аскольда – в кращому разі питання майбутнього, оскільки інформація про його мучеництво за Віру є походженням наукової теорії, а не традиції. Вшанування ж святих Федора та Іоанна сягає глибокої давнини й започатковане в Києві, можливо, ще до офіційного Хрещення. Оповідь про них є у “Повісті врем’яних літ” (у статті 983 р.), але це не означає, що проложний варіант походить із неї, оскільки є всі підстави думати про існування спільного з літописним літературного джерела. Відрізняються тексти і в межах проложних редакцій. Свого часу дослідник літописання О. Шахматов виділив за особливостями топоніміки шість варіантів пам’ятки, датованих XIII–XVII ст.. На жаль, на той час рівень сам Пролог був дослідженим вкрай недостатньо, тож складно співставити висновки ученого з сучасним поділом на редакції. Втім, для українського літературознавства важливішим для ідентифікації матеріалу є наявність у текстах імен святих мучеників, яких немає у “Повісті врем’яних літ”. У проложний текст, на думку О. Шахматова, ім’я св. Іоанна увійшло не пізніше XIV ст. Появу ж св. Федора у святцях він датує XVII ст. Це ім’я дослідник вважає спотворенням справжнього – “Тури”, від чого походить і “Турова Божниця” у Києві на Подолі. Висловлювались також припущення, що ім’я звучало як Тор, Тудор чи Феандр, і тільки пізніше трансформувалось у “Федір”.

Для Києва вагомим чинником у вшануванні святих мучеників було перенесення ще за доби Середньовіччя мощей молодшого варяга до лаврських печер. Дата цієї події невідома, але особливості тексту деяких редакцій дозволяють віднести її до XVI ст. або трохи раніше. Не виключено, що вона пов’язана з будівництвом на місці стародавньої Десятинної церкви храму Миколи Десятинного. Тоді ж до Лаври перенесли і останки першого Київського митрополита Михаїла. Антропологічні дослідження довели, що мощі св. Іоанна є не останками підлітка, яким він описаний у житійній літературі, а немовляти. Саме тому в текстах, присвячених святим мученикам, не фігурують його власні слова чи дії. І це є додатковим потвердженням історичності описуваних подій, адже саме немовлята чи зовсім малі діти становили значний відсоток осіб, яких приносили у жертву наші пращури.

Текст адаптовано за виданням: Лосева О. В. Жития русских святых в составе древнерусских Прологов XII – первой трети XV веков. М., 2009. C. 424-425 за текстом із Поширеного Простого Прологу за списком Прилуцького прологу XV ст.

Того ж дня (12 липня, пам’ять) блаженних мучеників варяга і сина його Івана, убитих у Києві.

Володимир великий, ще поганином бувши, переміг ятвягів і прийшовши до Києва, творив жертви ідолам з боярами за перемогу. І кажуть старійшини: кинемо жереб на сини і на доньки наші, аби зарізали (на пошану) богам нашим. Був дехто чоловік Божий на ім’я варяг. І прийшов із Цариграда з сином своїм Іоанном. Жив у Києві, дотримуючись Віри Християнської. І цього не стерпівши, диявол, владу маючи над усіма, а цей йому – (удар) зброї в серце. (Однак) не маючи як йому завадити, наустив на нього людей. (Прийшовши), кажуть посланці до нього: “випав жереб на сина твого і возлюбили його боги наші. Та його принесемо в жертву богам”. Той же каже: “не є боги, а дерево тесане бездушне і по певнім часі зогниє. Не їдять бо, ані п’ють, ані мовлять. Бог бо Єдиний є на Небесах, Якому служать греки. В Ім’я Христа Сина Божого (я) хрещеним є. Той бо сотворив Небо і землю. А ваші боги що сотворили? Але самі вами зробленими є. І не дам бісам сина свого”. І ті, пішовши, повідали людям. І взявши зброю, прийшли на нього. І кажуть: “дай нам сина свого для богів”. Він же каже: “Якщо богам, то нехай пришлють одного з-поміж себе по мого сина. А ви чому (його) вимагаєте?” І кликнули кияни і підсікли сіни, і тут зарубані були. І сповідували себе християнами, і отримали Вічне Життя, за Святу Віру мучені.

Підготувала Ірина Жиленко

Іл. 1 Кидають жереби на вбивство дітей. Радзивілівський літопис