«Печерські цікавинки»

Чи відомо вам, що традиційний український напій – питний мед зажив серед лаврської братії великих почестей?

Без склянки золотаво-бурштинового запашного трунку не обходилися ані святкові, ані недільні братські трапези.

Лаврський мед був бажаним презентом для найвибагливіших гурманів, а в настоятельських покоях ним частували найпочесніших гостей.

Великим шанувальником питного меду був лаврський архимандрит Зосима (Валькевич) (1762–1786). Відомо про неабияку прихильність отця Зосими до малинового меду з використанням води, що було настояно на ягодах лісової малини, та меду-липцю, виготовленого із білого меду з додаванням французької водки та хмелю. Відтак в архімандричому льоху повсякчас тримали про запас дві-три діжечки цих вишуканих трунків.

Та найсокровенніше в прихильності чернечої братії до питного меду було закріплено в суто лаврській традиції вживати цей напій в щоденній братській трапезі під час чину панагії, коли на завершення трапези братія причащалася проскурою в ім’я Божої Матері. Зауважимо, що у викладенні цього чину в церковних джерелах про вживання будь-якого напою не йдеться.

Про якість медівки для чину панагії в лаврській обителі дбали особливо. Для виготовлення напою відбирали мед найкращого ґатунку, а під час сичення на пуд меду-сирцю використовували не більше ніж шість відер води. Додавали також різне коріння, найчастіше – фіалковий корінь (трави ірису блідого), корінь кардамону, гвоздики, інколи – сухі шишки хмелю: тоді напій набував своєрідного аромату. За бажанням дещо змінити консистенцію напою додавали осетрового клею. Зберігали питні меди у ключницьких льодовнях.

Наталія Литвин

 

Підписи до ілюстрацій:
Іл. 1. [Без назви]

YouTube icon
Facebook icon