Нотатки з історії лаврської архітектури

Перший допис нашої рубрики був присвячений надбрамній дзвіниці колишнього Больницького монастиря Києво-Печерської лаври. Наразі пропонуємо продовження екскурсу в історію Микільського лікарняного подвір’я нотатками про його головну церкву, освячену на честь св. Миколая Мирлікійського.

Власне, «головною» Микільська церква стала після церковної реформи Катерини ІІ 1786 р., коли був скасований Троїцький больницький монастир. Ченців зарахували до загального штату Києво-Печерської лаври, монастир перетворили на братську лікарню, а його ігумена замінив «больницький начальник». Та нове найменування – «Микільська лікарня» в Лаврі не прижилося. Подвір’я традиційно називали «монастирем», але тепер вже не Троїцьким, а Микільським. Відтоді й до наших днів Больницьку обитель частіше згадують не за присвятою Прсв. Трійці, а за пізнішою формальною назвою. Втім, знання предмета дозволяє нам уточнити період, про який йдеться: «Троїцький больницький монастир» – до 1786 р., «Микільський» – по тому. Це важливо для правильного розуміння джерел з історії обителі. Наприклад: дата начебто першої згадки Микільської лікарняної церкви 1462 р. поширена за помилковим трактуванням кінцевого підпису ІІ Касіянівської редакції Києво-Печерського патерика («…дописана бысть в монастыре святого и великого святителя и чудотворца Христова Николы Мир Ликийских в пустыньце»). Насправді, в Патерику йдеться не про Больницький монастир, який тоді називали Троїцьким, а про Микільську пустинь (Пустельно-Микільський монастир, що певний час підпорядковувався лаврському керівництву).

Перший відомий план Лаври з книги «Тератургима» 1638 р. (іл. 1) свідчить, що, власне, подвір’я шпиталю було замкнене між Троїцькою надбрамною церквою і лазаретом. До останнього зі сходу примикала церква (більш ранніх джерел про неї на сьогодні не виявлено), з заходу – келія. На північ від них простягався сад (на цьому місці тепер споруди ХІХ – початку ХХ ст.).

Цегляна церква Св. Миколая була побудована за часів гетьманування Івана Мазепи і майже цілком повторювала трапезну Покрова Богородиці у Вознесенському жіночому монастирі, де ігуменствувала до 1707 р. його мати (іл. 2). Прямих свідчень про зведення Микільської больницької церкви коштом Івана Мазепи немає, але є достатньо інформації, що вказує на фундацію її якщо не самим гетьманом, то кимось з його роду.

Пам’ятку неодноразово перебудовували. Масштабні зміни відбулись у ХІХ ст., коли з’явився другий поверх. Крім лікарняних приміщень там улаштували маленьку церкву на честь ікони Богоматері «Всіх Скорботних Радості». Після зведення на початку ХХ ст. нової дзвіниці Больницького монастиря з надбрамною церквою туди перенесли вищеназваний престол, а малу больницьку переосвятили на честь ікони Прсв. Богоматері «Утамуй мої печалі».

Будівлі церкви Св. Миколая і колишньої лікарні значно постраждали під час Другої світової війни (іл. 3-4). Авторку проєкту відтворення архітектурної пам’ятки Є. Пламеницьку надихнула ідея повернути церкві доби Гетьманщини первісний вигляд, що й було здійснено у 1955–1958 рр. І хоча інтер’єр визначної пам’ятки не зберігся, її приміщення служить сьогодні для презентації унікального фрескового живопису ХVII ст. (іл. 5-7).

Ольга Крайня

Підписи до ілюстрацій:

1. Подвір’я Троїцького больницького монастиря на плані Києва з книги Афанасія Кальнофойського «Тератургима» 1638 р. Під № 17 позначено лазарет із церквою.

2. Фрагмент плану Києво-Печерської фортеці 1783 р. Червоним маркером виділені церкви св. Миколи Мирлікійського Больницького монастиря і Покрова Богородиці Вознесенської жіночої обителі.

3-4. Північний та південний фасади Микільської церкви у повоєнний період. Фото кінця 1940-х рр.

5. Південний фасад Микільської церкви. Лютий 2021 р.

6. Афіша виставки «Фрески церкви Спаса на Берестові XVII століття» на фасаді церкви.

7. Інтер’єр виставки «Фрески церкви Спаса на Берестові XVII століття».

YouTube icon
Facebook icon