Нове про печери Київської лаври

Дорогі друзі! Представляємо до вашої уваги нову рубрику «Духовна культура», присвячену вивченню духовних аспектів історії й  пам’яток мистецтва Києво-Печерської лаври, що перебувають у Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику.

У пропонованій вам публікації на цю тему скажемо дещо нове про лаврські печери, з яких розпочалося чернече життя у Києво-Печерській лаврі.

Знамениті печери Київської лаври – Ближні, Дальні та Варязькі ще й досі є великою таємницею з погляду їхнього ідейного (духовного змісту). Викопані у суглинку ще на зорі існування Києво-Печерської обителі, вони мають довгі звивисті коридори, у стінах яких влаштовано підземні церкви, келії – «крипти», та місця для поховань – «локули». Печери справді є якимось дивовижним місцем. Тут простір та час набувають зовсім іншого змісту та духовного виміру, ніж на денній поверхні. У дослідників вже давно виникли запитання щодо особливостей просторового вирішення печер. Так, наприклад, незрозумілим є факт прокопування довгих підземних коридорів, які, на думку дослідників, не мали користі, бо були позбавлені житлових чи поховальних приміщень.

Останнім часом щодо цього, як і багатьох інших питань ідейно-духовного змісту печер Київської лаври, у науці висловлено низку цікавих думок. Зокрема, звернено увагу на те, що печери Київської лаври у давнину прокопували зі сходу на захід та з півдня на північ – тобто, за рухом сонця, чи, як говорили в Русі – «посолонь». Особливо наочним цей вектор прокопування є у найбільш давніх Дальніх та Варязьких печерах. Такий напрямок створення лаврських печер був невипадковим (тобто спричиненим не лише природними факторами), а мав глибокі сакральні (священні) змісти. Адже за Середньовіччя символічне (небесне) вписувалося у контекст реального (земного). Тож, складний процес прокопування печер за рухом сонця – «посолонь», очевидно, було співвіднесено з хресним шляхом Сонця Правди – Христа. Цей сповнений скорботи шлях проходив зі сходу на захід, тобто так само, як рухається сонце. Він став зразком і «мірилом» подвигу для києво-печерських аскетів. Але найважливішим є те, що за Середньовіччя прихід Христа у світ – Боговтілення сприймали як рух зі сходу на захід (з Неба на землю), адже сторони світу мали різне ціннісне значення. Дію прокопування печер (як і печерну аскезу) преподобні Отці Печерські осягали на рівні своєї свідомості та підсвідомості – як важкий шлях духовного преображення людини, уподібнення її до Христа, або її обоження. Тобто духовне зростання (обоження) печерських аскетів ототожнювали з процесом перетворення темної та скорботної печери – місця страшного та «нечистого», на місце, позначене особливою святістю – Святу Гору (Синай, Сіон, Фавор, Афон) – простір Богоматері, Небесний Єрусалим, де відбувається спасіння праведників. Так, саме копання печер не було суто механічною дією – його можна сприймати як свого роду «практичне богослов’я», притаманне Русі.

Цю гіпотезу висунуто і обґрунтовано у книзі провідної наукової співробітниці науково-дослідного відділу вивчення мистецької спадщини Національного Києво-Печерського заповідника, кандидатки історичних наук Мар’яни Нікітенко (див.: Нікітенко М. М. Святі гори Київські: побудова сакрального простору ранньохристиянського Києва (кінець Х – початок ХІІ ст.). К., 2013. 484 с., іл. URL: https://elib.nlu.org.ua/object.html?id=7010.

Ілюстрації:

  1. Зведений план Дальніх печер Київської лаври (давньоруські лабіринти не заштриховано).
  2. План Варязьких печер Київської лаври.
  3. Один з коридорів Варязьких печер.
YouTube icon
Facebook icon