ПРОЛОГ КИЇВСЬКИЙ: маловідомі короткі житія київського походження

Випуск 7

Борисоглібські тексти

Одними з перших святих України і одними з найшанованіших і на сьогодні є св. мученики Борис і Гліб (у хрещенні – Роман і Давид), сини св. рівноапостольного князя Володимира. Їх убили, як вважається, за наказом старшого брата Святополка. Сама історія убивства до сьогодні містить більше питань, ніж відповідей. Одною з вірогідних причин могло бути те, що вони були дітьми, народженими після Хрещення у св. Володимира і візантійської принцеси Анни, і мали стати спадкоємцями в обхід старших синів, народжених у поганстві.

Існують два великих давніх житія св. мучеників і кілька варіантів літописної оповіді про них. Наукова бібліографія вивчення цих текстів є колосальною. Неможливо навести тут навіть усі висновки і теорії щодо описаних подій та історії агіографічних творів, присвячених святим. Обмежимося їх коротким оглядом.

Першим великим твором, присвяченим св. мученикам є “Читання про житіє і вигублення блаженних страстотерпців Бориса і Гліба”, написане прп. Нестором Літописцем, бл. кінця 70–80 рр. XI ст. Можливо, його поява пов’язана з будівництвом в.кн. Святославом Ярославичем нового кам’яного храму для мощей святих у Вишгороді. Навряд чи твір прп. Нестора був першим, присвяченим святим. Джерела твору не відомі достеменно, але серед них – спеціальні записи про вшанування святих і їх чудеса, які велися при Вишгородському Борисоглібському храмі, а також результати власних досліджень прп. Нестора, серед іншого, і з опитуванням свідків.

“Читання” суттєво відрізняється від інших творів Борисоглібської тематики. При цьому твір прп. Нестора не зажив особливої популярності, ймовірно, через значне поширення пізнішого літописного і агіографічного матеріалу. Останньому надають перевагу навіть численні дослідники, хоча в багатьох випадках є всі підстави вважати текст святого літописця вірогіднішим.

Справа в тому, що поширенішим і відомим у списку, починаючи від XII ст., є анонімне “Сказання” про св. Бориса і Гліба. Написане у зв’язку з новим перенесенням мощей святих до нового храму 1015 р. за участі в.кн. Володимира Мономаха. Цей текст, на перший погляд, написаний логічніше і чіткіше, хоча і це не зовсім так. Оскільки мова йде про князя – першозасновника вітчизняного PR, книжники якого навіть Повість минулих літ прп. Нестора переробили на догоду свого сюзерена, то не є дивним, що при читанні “Сказання” закономірно виникає відчуття, що все страдництво святих і їх всенародне вшанування є лише тлом для опису “благовірності” князя. Звідси – також зміна лейтмотиву “Читання” з необхідності підкорення молодших князів старшому на “право осуду найстаршого, якщо він діє беззаконня. Право на князівський стіл має найсправедливіший князь”, яке бачимо у “Сказанні”. Це було особливо важливо для Мономаха, який отримав київський стіл поза старшинством. Тож до інформації в цьому творі варто ставитися з обережністю. “Сказання” вплинуло на цілу низку текстів, зокрема на проложні й літописні (і на нині існуючий текст Повісті минулих літ під 1015 р.).

Підготувала Ірина Жиленко

 

Ілюстрації
1. Благовірні князі Борис і Гліб. Середина XIII ст. Дерево, темпера. 154×104 см Національний музей “Київська картинна галерея”

YouTube icon
Facebook icon