15 серпня традиційно відзначається професійне свято українських археологів. Цього року, як зазвичай і у попередні, наші археологи мали зустріти урочистий день, перебуваючи в польових експедиціях, на розкопках. Тоді можна було б згадати й про невеликий ювілей – вже 15 років, як День археолога внесений до переліку офіційних свят України. Але широкомасштабне вторгнення російської федерації в Україну внесло суттєві корективи у наше життя: численні археологічні пам’ятки недоступні для досліджень, а деяким археологам замість професійного знаряддя довелось взяти у руки зброю. Ті ж фахівці, котрі продовжують виконувати свої професійні обов’язки, докладають всіх можливих зусиль, щоб зберегти нашу історичну спадщину. Невеликий за чисельністю науково-дослідний сектор археології нашого заповідника теж долучився до цієї важливої справи. Нижче наведено короткий звіт про найважливіші цьогорічні дослідження, здійснені археологами – Сергієм Тараненком (завідувач сектору), Оленою Махотою, Юлією Мисько і Дмитром Пефтіцем.

Науково-дослідний сектор археології Національного заповідника “Києво-Печерська лавра” звітує про дослідження у 2022 році.

1. У січні в рамках програми Президента України “Велика реставрація” співробітники сектору проводили археологічний нагляд за земляними роботами у корпусі № 5. Будівля, споруджена 1909 р. коштом митрополита Київського і Галицького Флавіана (Городецького) за проєктом архітектора Євгена Єрмакова, призначалася для бібліотеки (іл. 1.1-3).

2. У лютому здійснено стаціонарні археологічні дослідження в башті Кущника, що також включена до програми “Велика реставрація”. Розпочинати роботу археологам довелось у дуже несприятливих умовах, за мінусової температури. Це негативно позначилося на стані здоров’я польового складу сектору, тому до завершення робіт залучили співробітників Інституту археології НАН України та волонтерів. Незважаючи на організаційні негаразди, роботи проведено фахово і своєчасно (іл. 2.2-10).

Основний науковий результат досліджень у башті Кущника – фіксація невідомого раніше некрополя XVII ст. (кілька поховань розміщувалися під Мазепиними мурами). Можливо, це східна частина цвинтарю дерев’яної церкви преподобного Феодосія Печерського, облаштованого до перенесення 1699 р. її будівлі у Верхнє місто, де вона була освячена вже як Покровська. Для антропологічного аналізу (Вероніка Унгурян) передано скелетні рештки індивідів із 7 одинарних поховань (3 жінки 18–40 років; підліток 12–13 років і 3 небіжчика невизначеної статі) й окремі людські кістки, що належали мінімум 14 особам різного віку та статі. Скелетні рештки з фіксованих поховань варіюють як за репрезентативністю, так і за станом збереженості поверхні кісток. Індивіди подібні за морфологічними характеристиками посткраніального скелета. Стан зубної системи досить добрий, з мінімальною частотою зубного каменю. У чотирьох із семи індивідів наявні патологічні ознаки хронічного запального процесу.

3. Також здійснено архітектурно-археологічні дослідження прихованої ніші у південному притворі церкви Спаса на Берестові. Під час огляду рами дверцят ніші зсередини виявилося, що верхню балку вмуровано в оригінальний розчин ХІ–ХІІ ст. Це підтвердило дані дендрохронологічного аналізу (Северин Сагайдак): зразок з верхньої балки перекриття дверцят зроблено з дубу, який ріс у діапазоні 960−1017 рр. Натурний огляд довів, що рівень підлоги ніші у княжий період був значно вищим за сучасний. Враховуючи це, а також факт існування арочного склепіння, найвірогіднішим є використання ніші для зберігання цінних речей, пов’язаних з повсякденним богослужбовим і господарським життям церковного кліру або архіву. Зразки розчинів взято на аналіз (іл. 3.1-3).