Сьогодні ми продовжуємо розповідь про чернече життя на теренах Києво-Печерської лаври під час Другої світової війни й у повоєнні роки.

За часів нацистського панування монастир неодноразово потерпав від окупантів. Кілька разів його закривали: 7 вересня 1942 р. – на 6 днів, 27 вересня 1943 р. – ще на 9. Під час підготовки Києва до оборони від радянських військ у жовтні 1943 р. було проведено зачистку берегів Дніпра. Тоді з помешкань виганяли навіть хворих і немічних ченців. Був побитий хворий на сухоти ігумен Іринарх (Колдоркін), якій невдовзі помер. За кілька днів по тому помер ще один монах – Аркадій.

З поверненням радянської влади діяльність монастиря зосередилася виключно на нижній території Лаври. На той час кількість братії становила 49 осіб. Наприкінці 1944 р. до монастиря перевели ченців закритого Троїцького Іонинського монастиря. Після закінчення війни до Лаври почали приходити демобілізовані воїни. В грудні 1945 р. повернувся ієродиякон Нестор (Тугай), майбутній єпископ Чернігівський і останній намісник монастиря перед його черговим закриттям. В 1949 р. прийшов колишній артилерист Володимир Дзюбанін, який прийняв постриг під ім’ям Ігнатій (в схимі – Іларіон). В 1953 р. – колишній льотчик Василій Резвих (монах Руф).

У цей час владу починає турбувати величезний потік вірян до монастиря. Численні паломники збиралися тут не лише в святкові дні, а й у будні. З кінця 1950-х рр. партійне керівництво повело наступ на Церкву. У 1957 р. вийшла постанова, що обмежувала діяльність монастирів – заборонялося прописувати ченців, облаштовувати територію. Кількість його насельників неухильно зменшувалась. Якщо в 1955 р. їх було 87, то вже на 1 січня 1960 р. залишилося 55. У 1959 р. було знищено колодязі Антонія і Феодосія, а після того, як нижче по схилу, у дворі приватного будинку на Дніпровському узвозі утворилося джерело, до якого йшли сотні вірян, влада влітку 1960 р. постановила ліквідувати його і знести будинок.

13 вересня 1958 р. другий секретар Київського міськкому партії Г. Шевель спрямував до ЦК КПУ лист, в якому звинувачував лаврську громаду в руйнуванні пам’яток архітектури, використанні охоронної зони під господарські потреби, порушенні паспортного режиму і пропонував перенести монастир в інше місце. Його підтримав перший секретар ЦК КПУ М. В. Підгорний, який звернувся з цим питанням до Москви. В кінці 1960 р. ченців звинуватили в порушенні орендно-охоронного договору і рішенням Київського міськвиконкому від 28 лютого 1961 р. виселили з Лаври, відправивши більшість з них на проживання в Почаївську лавру.

Наступний випуск проєкту «На згадку про Києво-Печерську лавру» буде присвячено маловідомому альбому «Київський державний заповідник-музей “Києво-Печерська лавра”», який було підготовлено 1949 р.

Підписи до ілюстрацій:

1. Архімандрит Кронід (Сакун), намісник Лаври з 20 лютого 1947 р. до 1 серпня 1953 р.

2. Член Державної комісії з розслідування нацистських злодіянь митрополит Крутицький Миколай (Ярушевич) і лаврський намісник, архімандрит Валерій біля іконостаса Троїцької надбрамної церкви.

3. Митрополит Миколай та архімандрит Валерій біля руїн Успенського собору.

4. Нестор Тугай – єпископ Нестор. Фотоколаж з підписом, зробленим рукою самого владики.

5. Артилерист Володимир Дзюбанін, майбутній схиархідиякон Іларіон.

6. Хрестний хід в Лаврі. На передньому плані – схиархідиякон Іларіон.

7. Патріарх Московський Олексій (Симанський) (в центрі), митрополит Київський і Галицький Іоанн (Соколов) й архієпископ Стефан (Проценко) серед лаврської братії. Перший праворуч – намісник, архімандрит Кронід. 1948 р.

8. Лаврська братія в саду Ближніх печер. Стоять зліва направо: м. Сисой, м. Ігнатій (в схимі Іларіон), рибалка, монахи Мардарій, Гліб, Мартирій (в схимі Агапіт), семінарист О. Городецький, м. Ахіла (?), монахи Агафон, Борис; сидять: ієромонах Євтихій, архімандрит Мелетій, скарбник. Внизу: послушник Мефодій, монах Аврамій (Куява).

9. Груповий портрет братії: монахи Ігнатій, Павел, Мардарій, Аврамій, Никон, Сисой. На передньому плані: послушник Мефодій, монах Ігор.

10. Лаврські ченці в саду Ближніх печер

11. Монах Миколай, в схимі Кронід (Дьомін) на кладовищі Різдвобогородицького бастіону.

12. Лаврська братія: послушник Мефодій, монахи Полікарп, Аврамій, Мардарій, Ігор, Сисой, Іларіон, Павел, Никон

13. Під час зустрічі міжцерковної делегації. 1950-ті рр.